KROLEVETSKYI
and partners

Верховною Радою України 04.12.2020 прийнято законопроект №4460-д, яким Кримінальний кодекс України доповнено статтями 366-2 та 366-3, якими передбачено відповідальність за порушення вимог фінансового контролю, а також виключено статтю 366-1, раніше визнану неконституційною рішенням Конституційного Суду України від 27.10.2020.

Зазначеним законом підвищено «поріг відповідальності» за декларування недостовірної інформації: так частина 1 статті 366-2 КК України відтепер передбачає кримінальну відповідальність за умисне внесення суб’єктом декларування завідомо недостовірних відомостей до декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, передбаченої Законом України “Про запобігання корупції”, якщо такі відомості відрізняються від достовірних на суму від 500 до 4000 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

Отже для декларацій за 2020 рік цей «поріг» кримінальної відповідальності становитиме
1 050 000 грн.

Такі дії каратимуться штрафом від двох тисяч п’ятисот до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від ста п’ятдесяти до двохсот сорока годин, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

При цьому, декларування недостовірних відомостей на суму понад 4000 прожиткових мінімумів (для декларацій за 2020 рік – 8 408 000 грн.) каратиметься штрафом від трьох тисяч до п’яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від ста п’ятдесяти до двохсот сорока годин, або обмеженням волі на строк до двох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Воднораз, таким же чином збільшено сферу застосування положень частини 4 статті 172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення: відтепер адміністративна відповідальність за декларування недостовірних відомостей може наставати у разі, якщо такі відомості відрізняються від достовірних на суму від 100 до 500 прожиткових мінімумів для працездатних осіб (від 210200 грн. до 1 050 000 грн.).

Разом з тим, включеною до КК України статтею 366-3 передбачено відповідальність за умисне неподання суб’єктом декларування декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, передбаченої Законом України «Про запобігання корупції».

Такі діяння каратимуться штрафом від двох тисяч п’ятисот до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від ста п’ятдесяти до двохсот сорока годин, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Варто зауважити, що цитованим законом названі статті КК України не віднесено до «корупційних правопорушень», а тому у разі визнання осіб винними у вчиненні згаданих кримінальних правопорушень дані про таких осіб, в силу положень статті 59 Закону України «Про запобігання корупції», не включатимуться до Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні або пов’язані з корупцією правопорушення.

Так само під час призначення таким особам покарання можуть застосовуватись «пом’якшуючі» покарання та відповідальність норми кримінального закону, у тому числі звільнення від покарання з іспитовим строком, звільнення від кримінальної відповідальності з нереабілітуючих обставин, тощо.

Принагідно зазначаємо, що прийнятий парламентом закон формально суперечить висновкам, викладеним у рішенні Конституційного Суду України № 13-р/2020 від 27.10.2020.

У згаданому рішенні Конституційний Суд України вважає, що встановлення кримінальної відповідальності за декларування завідомо недостовірних відомостей у декларації, а також умисне неподання суб’єктом декларування декларації є надмірним покаранням за вчинення цих правопорушень. Негативні наслідки, яких зазнає особа, притягнута до кримінальної відповідальності за вчинення злочинів, передбачених статтею 366-1 КК України, непропорційні шкоді, яка настала або могла настати у разі вчинення відповідних діянь.

Такий висновок органу конституційного нагляду ґрунтується на тому, що використання юридичних конструкцій, у яких відсутній чіткий перелік законів, унеможливлює однозначне визначення кола суб’єктів злочину, а відсилочні норми унеможливлюють встановлення кола їх адресатів. Як наслідок, до відповідальності за умисне неподання декларації може бути притягнуто осіб, які не можуть бути учасниками правовідносин з декларування, а тому свідомо не виконали такого обов’язку. Зазначене не узгоджується з поняттям правової держави та принципом верховенства права, закріпленим у частині першій статті 8 Основного Закону України, зокрема такими його елементами, як юридична визначеність та передбачуваність закону.

Враховуючи зазначену позицію КСУ, а так само прийнятий парламентом закон, вважаємо, що крапку у цій історії ще не поставлено, а доцільність саме кримінальної відповідальності за порушення обов’язків щодо е-декларування у подальшому буде переглядатись.