KROLEVETSKYI
and partners

Законопроєкт № 5600 наробив чимало галасу одразу ж після оприлюднення його тексту. Це й не дивно, адже в ньому пропонують вкрай жорсткі для платників податків зміни. Особливо це стосується сфери адміністрування податків.

Найбільш суттєвими та одночасно такими, що викликають найбільше занепокоєння є наступні:

1. Розширено компетенцію органів податкової служби щодо отримання інформації ( п. 20.1.3, п. 73.3. ПКУ)
Так, контролюючим органам пропонується надати право отримувати інформацію не тільки щодо платників податків, а і щодо керівників платників податків-боржників.
Таке втручання у право на приватність особи є тим більше невиправданим, що перелік такої інформації жодним чином не обмежений.
Крім того, пропонується повернути до п. 73.3.ПКУ формулювання про «факти, які можуть свідчити про порушення» як підставу для направлення запиту платнику податків, що вочевидь суттєво розширює коло випадків, коли такий запит може бути направлено, а платник податків зобов’язаний надати відповідь на нього.

2. Перенесення моменту виникнення податкової застави на майно платника податку, якому контролюючим органом нараховано податкові зобов’язання, на момент подання ним скарги або позову до суду щодо оскарження рішення ро таке нарахування (п. 56.15, п. 89.1.4, п. 89.9 ПКУ)
Якщо зараз передбачено, що право податкової застави виникає в момент виникнення податкового боргу (несплаченого узгодженого податкового зобов’язання), що є цілком виправданим та логічним, то законопроєктом пропонується без зміни визначення поняття податкового боргу перенести момент виникнення податкової застави на момент оскарження платником податків рішення про нарахування податкових зобов’язань (які фактично ще не є податковим боргом). Таке порушення структури і логіки стягнення податкового боргу, вочевидь, призведе до порушення прав платників податків.

3. Передбачено можливість обмеження у праві виїзду за межі України керівника юридичної особи, що має податковий борг (п. 20.1.352 , п. 87.13, п. 95.3 ПКУ)
Ця норма взагалі є досить загадковою з точки зору юридичної техніки.
Що за вид юридичної відповідальності пропонується цією нормою?
Який порядок (процедура) застосування такої міри відповідальності?
Які обставини підлягають доказуванню та які гарантії передбачено для особи?
Всі ці питання законопроєкт залишає без відповіді, незважаючи на те, що йдеться про обмеження невід’ємного конституційного права людини.

Фактично, за право оскаржити рішення податкового органу (часто абсолютно необґрунтоване) слід заплатити правом розпоряджатися майном, що є обмеженням права на справедливий суд та права на мирне володіння майном.

Європейський суд з прав людини у своїх рішенням неодноразово констатував, що пов’язування права на оскарження рішень держави із негативними наслідками для особи-скаржника є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Вже звично, що нові можливості для обмеження прав платників податків не компенсуються в законопроєкті жодною зустрічною відповідальністю контролюючого органу чи держави.

Тож, вважаємо зазначені новели не просто небажаними, а навіть небезпечними.

P.S. Станом на день написання матеріалу законопроєкт схвалено Комітетом з питань фінансів, податкової та митної політики та включено до порядку денного на 1.07.2021.